Page 90 - Андрей Лобода

Мені боляче

Коли я дивлюсь у зал, це підсилює мою самоту,
Я тягнув маску, зазвичай витягнув не ту,
Я не хочу на сцену, я нічого не можу змінити,
Бо вже продані квитки і включені софіти,
Діти, дорослі, підлітки, дідусі, кобіти
Будуть реготати, дивлячись на те, як будуть мене бити,
Удар, екстаз, удар, і кату летять квіти,
Вони просто не можуть, не хочуть зрозуміти.

Мені боляче, а вони хочуть сміху,
Мені боляче, а для них це втіха,
Мені боляче, але це мої справи,
Мені боляче, хоча кому це цікаво.

Мені боляче, боляче, боляче, боляче, боляче,
І знов палиця Арлекіна падає мені на плече,
Зал у захваті, бо він дуже старається,
Для тих, хто не знає, це дель арте називається.
Я лежу, він стоїть, оплески, завіса,
Я нетвердою ходою прямую за куліси,
Він наздоганяє, тягне випити в гримерці,
Після перших «двохсот» розмова про те, що на серці.
– Я сьогодні сильніше, пробач.
– Та все буває.
– Я не хотів, так вийшло.
– Не переймайся, знаю.
– Ти вважаєш, що на сцені нам легше, Арлекінам,
Кожен вечір лупцювати таких, як ти, по спинах?
Ніби ми не знаємо, як вам, цим ніхто не переймається,
А ти знаєш, скільки за рік Арлекінів спивається?
Сльози текли по обличчю, не змиваючи грим,

90