Page 86 - Андрей Лобода

2007

Зозуля

Зозуля на осиці мені у лісі кувала,
А я навіть не знаю, це забагато чи замало,
Зозуля на осиці мені у лісі кувала,
Що буде зі мною, вона не розповідала.
Зозуля на осиці мені у лісі кувала,
А я навіть не знаю, це забагато чи замало,
Зозуля на осиці мені у лісі кувала,
Що буде зі мною, вона просто не знала.

Ось і скінчився цей день, спала спека, впала тінь,
Я дивлюсь на тих, хто бився,
Хто тут назавжди залишився,
Так, справжня була січа, спи спокійно, малеча,
Ми їм допомогли напитись «червоної води»,
А ті, хто впали ввечері, ранком не здіймуться з землі,
І їх з собою понесуть чорні круки та вовки.
Я дивлюсь на свої руки, мов чужі, липкі від крові,
Ми тут стояли «до останнього»,
Не за гроші, а заради волі,
Я залишився один у безкрайньому степу, і я пішов,
Я не міг бачити сиріт та заплаканих вдов.
По гіркому полину, по чумацькому шляху,
Як безпритульний собака, я йшов байдуже,
Я втратив все, що мав, пробач, пробач мене, друже,
За те, що тебе нема поруч, я кляв ту зозулю,

86