Page 83 - Андрей Лобода

І я залишався, хоч звір рвав мої груди,
І що б не робив, знав-знав я – інакше не буде,
І хоч ми такі близькі, ми все ж дуже різні люди,
І сонячне проміння нас двох у ліжку не розбудить.
Коли я збирав її п’яні сльози руками,
Вона питала: «Чому це відбувається з нами?»
Я не міг відповісти, мова тут безсила,
Нічого значення не має, коли відірвані крила.
Коли надії даремні і все не так, як хотілось,
Ну що тут поробиш – не утерпілось, не злюбилось.
Розчарувавшись в усьому, вона просто пішла,
Я скучатиму за нею такою, якою вона була.

83