Page 93 - Андрей Лобода

Не бійся, я поруч

Вони вже близько, ці «чорні люди»,
Я бачу, як піднялись птахи з далекої запруди,
Я чую лай собак, чую звуки валторн,
Я відчуваю, як у рушницю лягає патрон.
Люди не йдуть першими, перші собаки,
Сп’янілі від повітря, вони готові до атаки.

Хорти сильніші за них, але їх багато –
По п’ять, по шість, по сім на одного брата.
За те, що були справжніми, з долоні не їли,
Жили по совісті, за те, що любили,
Білий сніг убере кров, як розірвана вата,
За бути собою це звичайна розплата.

Вони вважали, що ми здобич, а це полювання,
Але для багатьох воно буде останнє.
Ну що, сірий брат, гарна погода для бою;
Вгамуй тремтіння в лапах, не бійся, я з тобою!

Не бійся, я поруч!
Ми приймаємо бій, поки хоч один хорт живий!
Ми приймаємо бій!

А десь зараз той, хто колись був часткою зграї?
Він про нас зараз і не згадає.
Він сказав, що втомився, що це безперспективно,
Що більше так не може, що у степу вночі зимно.
А нам було так боляче, як так сталось?
Мабуть, щось там, у нутрах, зламалось.

93