Page 92 - Андрей Лобода

Моя зрада у тому, що

не схожий на вас

Я зрадив цей світ, бо народився у любові,
Хоча мої батьки – люди нелегкої долі.
Я зрадив хлопцям, з ким зростав в одному дворі,
Що виплив і не захлинувся у життєвім морі,
Бо не любив ні бійки, ні п`яну похвальбу,
Розборки в дискотеках та за вуглом «траву».
Ті королі районів тепер лише у згадках,
Юнацька безтурботність на жовтих фотокартках.
В мене залишилась гітара і під рукою книжка,
А в когось – термін, а в когось – під землею ліжко.
Я зрадив рок-н-роллу, кулі не цілували скроні,
Я не помер молодим, не став рабом забобонів,
Я зрадив хіп-хоп мюзік, як комусь не кортіло,
Але не стану чорним, бо народився білим.

Я зрадив всім тим, хто каже, що надії марні,
Коли шанси на успіх в тебе доволі примарні.
І я роблю зараз все, щоб так не було,
Щоб мені поталанило їм всім назло.
Мене не любить опозиція, мене не любить влада,
І, мабуть, у цьому і є моя найбільша зрада.
Лицар без гербу, ронін без сюзерена,
Мої пісні для можновладців мов гени алергена.
Я зрадив смерті, обрав життя у імлі,
Після «клінічних» двох ще ходжу по землі.
Поки серце качає кров, душа сприймає біль,
По всіх мережах мій статус – живий.

92