Page 94 - Андрей Лобода

Він більше не вовк, він домашня тваринка,
З ним бавиться, як з кошеням, дурнувата дитинка,
Теплий вольєр, комбікорму цілу гору
Тому, хто колись давав багатьом в усьому фору.
Час розставить крапки, хто правий, хто ні,
Але від цього не краще ні йому, ні мені,
Бо його нема поруч, він не побачить цю феєрію,
Як я розірву першу сонну артерію,
І кров по підборіддю... Друже, шаленій!
Може, востаннє, але приймаємо бій!

Не бійся, я поруч!
Ми приймаємо бій, поки хоч один хорт живий!
Ми приймаємо бій!

Три секунди до зіткнення, я вже десь ці очі бачив –
Вони нагадали, що я нічого не пробачив,
Не пробачив всі кулі по мені єгерям,
А псам, бої яких рідко ідуть «сам на сам»,
Я не пробачив вовчі ями і тих, хто в них потрапив,
Моє тіло має не одну сотню подряпин.
Я не пробачив на лапах шрами від капкану
І на боку від пострілу велику палену рану.

Уууууу!
Вітер несе луну,
Не я починав цю війну.
Ну що ж ви чекаєте, ну?
Хто перший до вічного сну?
У кривавому місиві нас немає,
Зграя втомлена, але не тікає.
Є час, поки не почнуть розмову двостволки,

94