Page 60 - Андрей Лобода

Сни (Весна)

Заплющую очі та собі уявляю,
Перетворююсь з твердого на газ, відлітаю
До неба, я хмара, мене вітер несе
У далекі країни, де забуду про все.
Не дивлячись на кордони, крізь великі паркани
Я лечу та співаю крізь моря, океани,
А коли набридне або сонце припече,
Я проллюся на землю теплим дощем.
Що то є?
То є мої сни, вони чекають весни.

Я впаду на землю, стану рідиною,
Для тебе водою у пустелі безводній,
Я тебе напою, дам насолоду, увійду у тебе,
Побіжу по жилах, розтікаюсь по вінах,
Все, що в моїх силах, для тебе зроблю,
Хоча тебе не люблю. А навіщо, запитаєш,
Бо не пам’ятаєш про біль, бачиш, біла сіль
У твоїй сльозі – то я, я впаду до землі.
Що то є?
То є мої сни, вони чекають весни.

Я бачив твоє серце, я у ньому не залишусь,
І тоді, мабуть, до себе я повернусь.
Дивлюсь на тебе і розумію те, що
Все, що я скажу, не зрозумієш мою мову,
І знову, і знову, переборюючи втому,
Я лечу крізь ніч та день, щоб повернутися додому.

60