Page 58 - Андрей Лобода

Пил

Серед галасу проспектів, багатолюдних майданів
Я бачу сум та смуток кришталевих фонтанів,
Я йду один серед сотень тисяч людей,
Білий сум огортає мене, мій день
Вже закінчився, я чув це від листя,
Що летить мені під ноги до підлоги.
Повітря, дай мені повітря,
Я не можу, не можу, не можу,
Я не можу, не можу дихнути.
Мої спогади кличуть у них поринути.

Але все це вже пил,
Але все це вже попіл.

Світло самотніх машин б’є в очі мені,
Осінь знов хазяйнує, панує у моїй душі,
У сні, кольоровому сні я малюю дощі
Яскравими фарбами на сірій брудній стіні.
В огні я бачу тебе, я прокидаюсь,
До нестерпної самотності я крізь біль повертаюсь,
Каюсь за те, чого не знав, за те, чого не робив,
За те, що напевно не сприйняв, але зрозумів.

Я бачу зміни, картини втрачають свій колір,
І це не зупинити, я не знаю, що з цим робити.
Піраміди колись перетворяться на пил,
Їх покриють квіти, хіба це не можна розуміти.
Плити не довго будуть берегти фарбу,

58