Page 69 - Андрей Лобода

Плата

Гоже-негоже, але я більше не можу,
Я навіть не знаю, хто мені допоможе,
У мене є плата ПІ, ТРИ, Дє, А,
І від цього у мене болить голова.

Я ненавиджу всіх тих, хто її мені передав,
Хто її не покалічив, не вбив, не зламав,
Хто зробив її такою, якою вона стала,
Хто вкладав в неї гроші, щоб вона працювала.
Я гадав, буде просто, її отримав на шару-халяву,
За те потрапив в халепу, звичайну запару.
Тож плачте, очки, плачте, щоб повилізали,
Бо ви бачили самі, що ви обирали.

Вона змінює свій колір, коли їй заманеться,
Коли нап’ється, кричить голосно пісні,
Іноді хропе у сні, мовчить цілі дні,
Коли не мовчить… краще б мовчала:
На п’ять слів десять матів – мене це «дістало»,
Гарних манер їй бракувало, не вистачало,
Десять раз на день «шіна-шіна-на»,
Все, я втрачаю розум, от жалко пацана!

Але ж дальше – більше, вона ще вередує,
В місяць тиждень не працює,
Висне, кисне, на мене тисне,
І метал поламається, а я не залізний.
Так що поки не запізно, якщо пішла так тема,
Відключу тиристори, розкручу по мікросхемах,

69