Page 71 - Андрей Лобода

Біжи (Форест Гамп)

Мене звуть Форест, Форест Гамп,
Мене не кличуть – я приходжу сам.
Я втомився, я зупинився, а до цього я біг,
Просто біг об асфальт кілометрів доріг,
Стоптав багато черевик, хто скаже навіщо?
І чому так вийшло? У чомусь навіть смішно.
Була б поруч матуся, вона б відповіла,
У неї завжди були відповіді, але її нема.
Вона говорила: «Якби Бог робив всіх однаковими,
Я впевнена, він робив би всіх каліками».
А ще, витираючи руки об спідницю,
Говорила про те, що дурень дурню – різниця.
Про це думав, лежачи у ліжку, дивлячись на стелю,
Де вітер складав тіні гілля, мов ієрогліф,
І Джені, яка говорила мені
Лише одне: «Форест, біжи».

А ти біжи-біжи з міста до сонця і далі,
Щоб не зловили та не наздогнали,
А ти біжи-біжи з міста до сонця, так треба,
Щоб доторкатися руками до неба.

Пригадаю той дощ, який йшов майже рік,
І раптом скінчився, а потім з’явились солдати
І почали по нас стріляти,
Комусь більше, комусь менше -
Отримали усі. Я виніс Баббу з вогню,

71