Page 42 - Андрей Лобода

Мої друзі прагнуть більшого, їм міста замало,
Подавай море та скелі, щоби нерви тріпало,
Адреналін піднімала велика хвиля, крутий схил,
Відчуття позаду пари крил, коли з природою
Один на один, на межі сил.

Ейфорія у мозку, ейфорія у легенях,
І чим більше перешкод, тим цікавіше це змагання,
І так, тільки так до вечора з рання.
Lord snowboard, surfing freestyle
Або mountain bike підкорили мій край.

Але, на жаль, вони завжди додому повертаються
З моря чи гір, щось там залишаючи,
Обіцяючи з роками цього не забути,
Цим жити, зберігаючи у очах божевілля,
Яке так пасує усім молодим,
Це не безроссудя, це звичайний екстрим.

Я відчиняю двері, я виходжу до світла,
Я роблю зараз так, щоб було помітно:
Моє покоління виходить із тіні,
Воно має радощі у будь-якій зміні.
Здіймаємо руки: «До неба, до неба»,
Робимо тільки те, що нам треба.
Це справжній екстрим, гуляє моя кров,
І ми робимо це знов, і ми робимо це знов!

42