Page 120 - Андрей Лобода

А вони розуміли, помічали, пробачали,
Самі були такими, але ми про це не знали,
І нас дратували іронічні запитання
Стосовно наших почуттів та першого кохання:
Скільки пили вина? Хто та звідки вона?
Чому, дитино, у тебе біла спина?
Крейда, крейда, крейда-да-да-да-да-да.

Ті роки пройшли, мріями, думками,
Першими перемогами, першими сльозами,
Відлетіли птахами, паперовими крилами,
Нам з неба махали, мов у дорогу проводжали.
І ми їх не тримали, бо дуже хотіли
Дорослими стати, у дорослі ігри грати.
Пам’ятаєш, коли хвилина як година?
Тепер все навпаки, все йде на кола свої.
Прикро, ніхто не сказав тоді: «Знаєш,
У світі не завжди буває так, як бажаєш»,
Що безглуздо воювати з вітряками та дурнями,
Дивитись на світ рожевими окулярами.
Але я не жалкую того, що пройшло,
Як не було, а це все ж було.
І хтось скаже: «Старий, в тебе сива борода!»
Я знаю, мій друже, і, на жаль, це не
Крейда, крейда...

120